Культура та творчість у цифрову епоху: від диктатури форми до пластики людиномірності

Анотація

Дослідження присвячено осмисленню фундаментальних трансформацій культури і творчості під впливом сучасних інформаційних та комунікаційних систем, зокрема генеративного штучного інтелекту (ШІ). Аналізується парадокс сучасної цифрової доби: безмежна генерація «форм» (контенту) призводить до інфляції «змісту» (сенсу), що створює загрозу для автентичної людської творчості та суб'єктності. Інформаційні системи розглядаються як «цифрове дзеркало», що не лише відображає, а й активно формує соціокультурні практики, посилюючи ризики гомогенізації культури та маніпулятивного впливу. Досліджується небезпека ерозії критичного мислення та виникнення нових форм залежності, що загрожують екзистенціальному здоров'ю особистості. Метою дослідження є осмислення трансформацій культури та творчості в умовах цифрової доби, зокрема під впливом генеративного штучного інтелекту, і обґрунтування концепції пластики людиномірності як гуманістичної стратегії збереження суб’єктності та сенсу. Об’єктом дослідження є сучасна культура і творчість у контексті цифрової цивілізації, а предметом – пластика людиномірності як філософсько-культурний принцип самотворення особистості. В якості методологічної основи пропонується філософія людиномірності, що спирається на концептуальний потенціал української постнекласичної традиції (В. Стьопін, І. Добронравова, І. Єршова-Бабенко, Ю. Мєлков, Л. Богата та ін.), метаантрпології (Н. Хамітов) та вимагає не тільки співмірності технологій людині, її гідності та потенціалу до розвитку, а й створення цифрового середовища, яке буде збільшувати людяність в людині. Центральним концептом дослідження виступає тезаурус особистості – унікальна динамічна система смислів, цінностей і метафор, через яку людина сприймає і творить свою реальність. Протиставляються два типи тезаурусів: унікальний, екзистенціально прожитий тезаурус особистості та усереднений, статистичний тезаурус алгоритму. Поглиблено аналізується онтологічний та гносеологічний статуси цих двох феноменів та їхній вплив на творчі процеси. Головною тезою роботи є твердження, що ключовою креативною та водночас освітньою практикою в нову епоху стає пластика людиномірності – свідоме, творче самотворення особистості через цілеспрямовану роботу над власним тезаурусом. Аналізуються конкретні практики його збагачення: глибоке читання, автентичний діалог, мистецтво ставити справжні питання. Робиться висновок, що саме ця індивідуальна творча робота є шляхом до збереження свободи, суб'єктності та екзистенціального здоров'я в умовах тотальної інформатизації культури. Обґрунтовується необхідність переходу від індивідуальних креативних практик до цілісної суспільної стратегії, спрямованої на культивування людиномірності в освіті, культурі та етиці цифрового простору.