Модель контекстно-залежної координації та метод адаптивного вибору механізмів взаємодії агентів штучного інтелекту в управлінні IT проєктами

Анотація

Стаття присвячена завданню адаптації координації спеціалізованих агентів штучного інтелекту до динамічного стану ІТ-проєкту. Показано, що статичний склад агентів і заздалегідь закріплений механізм взаємодії не забезпечують одночасно належної якості та швидкості рішень за зміни вимог, строків, ресурсів, конфліктності й ризику. Вперше розроблено модель контекстно-залежної координації спеціалізованих ШІ-агентів, яка формує повну конфігурацію колективу за оціненим станом проєкту: активних агентів, ролі, комунікаційні зв’язки, механізм координації, ваги та рівень автономності. На відміну від статичних архітектур, модель відсіює структурно й нормативно недопустимі конфігурації, оцінює очікувану результативність у поточному контексті та враховує ціну реконфігурації. Вперше розроблено метод адаптивного вибору та перемикання механізмів координації ШІ-агентів. Метод одержує профіль потреби в координації, формує множину допустимих механізмів і виконує їх робастне ранжування за якістю та швидкістю прийняття рішень, придатністю до рівня конфліктності, комунікаційними витратами, ризиком і результатами попереднього застосування у подібних контекстах. Перемикання виконується лише тоді, коли перевага нового механізму перевищує адаптивний поріг з урахуванням невизначеності, структурної ціни переходу та рівня потреби в координації. За відсутності допустимого варіанта використовується безпечний механізм людського керування. Експериментальну перевірку проведено на сценарії ІТ-проєкту з вісімнадцятьма розробниками, трьома підкомандами, ста двадцятьма користувацькими історіями та шістьма двотижневими спринтами. Порівняно з найкращим фіксованим механізмом запропонований підхід підвищив середню якість рішення з нуля цілих вісімдесяти двох сотих до нуля цілих дев’яноста сотих, скоротив затримку з п’яти цілих однієї десятої до трьох цілих шести десятих хвилини, зменшив залишкову конфліктність з нуля цілих двадцяти трьох сотих до нуля цілих дванадцяти сотих, а нормовані комунікаційні витрати — з нуля цілих шістдесяти однієї сотої до нуля цілих сорока семи сотих. Абляція історичної оцінки та гістерезису підтвердила внесок цих складників у якість і стійкість вибору.