Модель колективного прийняття рішень та метод контекстно-залежної координації агентів штучного інтелекту в управлінні IT проєктами
Main Article Content
Анотація
В статті досліджено процес колективного прийняття адаптивних управлінських рішень спеціалізованими агентами штучного інтелекту в управлінні ІТ-проєктом. Мета дослідження – підвищення обґрунтованості, узгодженості та адаптивності рішень шляхом удосконалення моделі колективного прийняття рішень і методу координації спеціалізованих ШІ-агентів. Модель об’єднує в єдиному адаптивному циклі нормований стан проєкту, спеціалізовані ролі, допустимі альтернативи, локальні оцінки, конфлікти та фактичні результати виконання. Результат рішення зіставляється з прогнозами агентів і використовується для оновлення стану, результативності, довіри та ваг впливу. Конфлікт визначається як контекстно надлишкова оціночна, рангова, прогнозна, інформаційна або дієва несумісність. Коректність циклу забезпечують інваріанти контекстної цілісності, допустимості, простежуваності та стабільності. Удосконалений метод координації виявляє суперечності та динамічно змінює ролі й повноваження з урахуванням стану проєкту, компетентності агентів, щільності конфліктного графа, невизначеності й витрат реконфігурації. Алгоритм охоплює формування версійного знімка, активацію ролей, побудову альтернатив, локальне оцінювання, вибір конфігурації, глобальний розподіл робіт, визначення режиму автономності та ретроспективне оновлення. Гістерезис і заморожений горизонт обмежують необґрунтовані перепризначення, а конфігурація та план вводяться атомарно. Експеримент проведено на сценарії з вісімнадцятьма розробниками, трьома підкомандами, ста двадцятьма користувацькими історіями та шістьма двотижневими спринтами. Упевненість у рішеннях зросла з нуля цілих сімдесяти однієї сотої до нуля цілих вісімдесяти дев’яти сотих, частка автономно диспетчеризованих рішень – з нуля цілих п’ятдесяти восьми сотих до нуля цілих вісімдесяти однієї сотої, а результативність пом’якшення ризиків – з нуля цілих сорока восьми сотих до нуля цілих сімдесяти двох сотих. Частка розв’язаних конфліктів становила нуль цілих дев’яносто одну соту, індекс стабільності – нуль цілих вісімдесят сім сотих, частка хибних ескалацій – нуль цілих тринадцять сотих. Результати підтвердили ефективність запропонованого підходу.

