Багаторівнева модель колективного формування рішень та метод переговорного розподілу завдань і ресурсів ІТ-проєкту

Анотація

Стаття присвячена проблемі переходу від множини локальних, неповних і потенційно суперечливих пропозицій спеціалізованих агентів штучного інтелекту до узгодженого управлінського рішення та його виконуваного ресурсного забезпечення в ІТ-проєкті. Показано, що окреме застосування голосування, централізованого арбітражу або жадібного призначення виконавців не забезпечує одночасно стійкості рішення, контрольованої автономності та узгодженого розподілу взаємозалежних завдань. Удосконалено багаторівневу модель координації та колективного формування рішень спеціалізованими ШІ-агентами. Модель поєднує розподілений моніторинг, версійне формування робочої множини рішень, рольовий і ваговий кворум, робастне агрегування оцінок, перевірку стабілізації, визначення колективної впевненості та регламентований вибір маршруту людського контролю. На відміну від разового голосування, результатом є не лише обрана альтернатива, а простежуване рішення, підготовлене до декомпозиції та двофазної диспетчеризації. Набув подальшого розвитку метод переговорного розподілу завдань і ресурсів ІТ-проєкту. Метод формує версійні лоти та пакетні пропозиції, враховує відповідність компетенцій, часову виконуваність, вартість, поточне навантаження, втому, ризик і гарантію виконання, а також спільно оптимізує розподіл взаємозалежних дій. Контекстний вибір протоколу, двофазне укладання контрактів і локальні повторні переговори забезпечують стійкість домовленостей та обмежують масштаб реконфігурації після відмов. Експериментальна перевірка складалася з двох частин. Для колективного формування рішень загальна частка розв’язаних конфліктів становила нуль цілих дев’яносто одну соту, індекс стійкості – нуль цілих вісімдесят сім сотих, а частка автономної диспетчеризації досягла нуля цілих вісімдесят однієї сотої. У задачі розподілу ресурсів запропонований метод скоротив середню тривалість проєкту зі ста сорока двох до ста двадцяти чотирьох днів, знизив коефіцієнт Джині до нуля цілих вісімнадцяти сотих, частоту перевантаження – до чотирьох відсотків, а ймовірність відмови критичного шляху – до нуля цілих сімнадцяти сотих.